Старожили села Боронява Хустського району тепер не пам'ятають, з якого часу колядники колядують на Різдво з «шарханив». Не можуть також сказати, звідки це дійство запозичено.
На святий вечір, як стемніє, збираються хлопці, яким уже пора женитися, в якійсь одній хаті, про що заздалегідь домовляються. Збираються в основному в того хлопця, в якого є шархань. А той хлопець має її зробити своєчасно.
Що таке шархань?

 

Шархань має вигляд кінської голови, обліпленої папером різних кольорів. Голова виготовляється з дерева. У середині тої голови раніше ставили запалену свічку, бо темно було в кімнаті, світила лише лампа, електрики ще не було. Тепер свічку вже не кладуть. До кінської голови прикріплюються дерев'яні планочки, які скріплені гвинтами навхрест. Планочки мають зигзагоподібну форму або форму ромбика. Коли дві останні планочки стягувати докупи, то кінська голова на цих планочках летить уперед на 2—2,5 метри. Це зумовлено тим, що, розправивши перший ромбик, інші планочки розправляються, що передається на наступні.

   Таким чином під спів колядки «Радість нам ся являє» пускається шархань на певний об'єкт у хаті (подушки на постелі, які накладені одна на одну, ялинку, дівчину, якщо вона стоїть у такому місці, що можна в неї вцілити.

    Шархань в основному пускав у хаті той хлопець, який думав одружитися на тій дівчині, куди зайшли в хату колядувати. Якщо дівчина побачила, що до хати зайшли колядники і серед них її коханий, (а він повинен занести до цієї хати шархань і тримати в руках), то вона ставала на таке місце, щоб він досягав шарханню не лише в подушки, але й до неї. Якщо не подобався хлопець дівчині, то вона під час виконання колядки «Радість нам ся являє», тобто коли розтягувалася шархань, вона йшла в іншу кімнату, ховалася. Звичайно, такого не бувало, щоб дівчина сховалася або її не було вдома в той час, коли прийшли колядники з шарханив.

   Перший із колядників, що зайшов до хати, вітається: «Христос рождається!» або «Добрий вечір!» Після цього всі хором колядують «Рождество Твоє, Христе Боже наш». їх підтримують баян і скрипка. Давно була тільки скрипка. А десь 25 років тому почали брати з собою баян або гармошку. Крім двох музикантів, був один бесагарь, бо носив бесаги, пізніше — мішок. їм давали муку, яблука або горіхи. Останні 20—25 років, коли закінчили колядувати, після вінчування хлопців запрошують сідати за стіл і вгощають горілкою та ви« ном, а кілька років тому кладуть уже й каву. Крім цього, дають колядникам по 25—50 карбованців. Із заколя-дованих грошей певну суму виділяли на церкву, іншими ділилися. Останнім часом немає вже бесагаря.

   Як проспівали «Рождество Твоє, Христе Боже наш», колядують «Нова радість стала» і «Радість нам ся являє». У групі колядників із шарханив може бути від 15 до 25 чоловік.

   Коли хлопці ідуть від однієї дівчини до другої, то вони колядують і вулицею різні колядки з музикою, щоб дівчина чула, що колядники йдуть до неї із «шарханив». Або взагалі кажуть: «Шархань іде».

Де немає дівчини, туди не йдуть.

   Як закінчили колядувати, вінчують (будь-хто із колядників) : «Вінчую вам, пане-газдо, сі святки попровадити, у щасті і здоров'ї ліпших і кращих дочекатися. Бажаємо вам сих м'ясниць дівку віддати заміж і прожити у щасті та здоров'ї зі своїми діточками, внуками і правнуками на многая і благая літ». Усі співають «Многая літа».

  

   Тепер, коли набудували великі будинки і в кожного є підвал, то один із колядників проголошує: «Будьте добрі, спустіться в підземне царство і принесіть нам вина». Господар дякує, що поколядували, і запрошує до столу. Кладе випивку, а дівчина — закуску: відбивні, котлети, рулети, ковбасу, гурку, голубці, тісто та ін.
   Хлопець, який думає цих м'ясниць одружитися, залишається у тій хаті у дівчини, інші колядники ідуть далі колядувати з шарханив. Колядують із шарханню до півночі. Потім ідуть на всеношне, Звичайно, підуть ті, котрі майже нічого не пили. А це в основному бувають ті, що мають намір одружитися в м'ясниці або дуже порядні хлопці.
Колись давно на одних планках були дві кінські голови: одна більша, а друга менша. Коли на планках леґінь відпускає кінську голову, то в цей час планки скриплять, а коли голова вертається на своє попереднє місце, то лусне. Ця забава дуже цікава, приваблива, подобається і малим, і великим. Тому це дійство збереглося в селі й на сьогодні. До цього дійства хлопці готуються заздалегідь, десь за тиждень-два, щоб красиво, злагоджено проколядувати. З цією метою своєчасно формують колектив і щовечора тренуються.
   Кінська голова була невеликих розмірів. Язик червоний висів, зуби білі, вуха стирчали, як два комина і були спрямовані трохи вперед.