Свят-вечір тихо землю огорта…

З усіх доріг ми спішимо до хати,

де на столі вечеронька свята,

Де, слава Богу, є кому чекати.

Як зійде Вифлеємськая зоря,

щоб освітити шлях вікам майбутнім,

до столу, де зібралася сім’я,

вертають тіні предків незабутніх.

Вони приходять в році тільки раз,

всі ті, що залишились на світлинах,

в переказах і в пам’яті у нас,

кого нам так бракує у родинах…

Вони на хвильку з вічності зайдуть,

і в час молитви, тихий і величний,

у полум’ї свічок проступлять крізь сльозу

шляхетні риси рідного обличчя.

Як чудо воскресіння коляда

в дитинство нас вертає на хвилину…

Ще всі живі, і мати молода,

а ти – дитя, безгрішне і невинне.

І все твоє єство – лише любов

до Господа, до ближнього, до світу.

Душа по вінця повниться добром.

У ній Христа народження славіте!